Іван Чайківський: Як подолати безробіття і дефіцит спеціалістів

Поки триває удавано турботлива і, здається, безкінечна політична тріскотня партійних функціонерів про долю колись квітучого села – воно починає повільно вимирати і корчиться у болісних муках безробіття та соціального занепаду. У той же час у селі навіть зі свічкою не знайдеш комбайнера, тракториста, агронома, який добре знається на сучасній техніці та новітніх технологіях обробітку землі. Та годі песимізму. Давайте розглянемо цю тривожну проблему під іншим кутом зору: чи можливо ще порятувати колиску української нації? – Про це говорить перший заступник голови ради сільгосптоваровиробників Тернопільщини, генеральний директор корпорації „Агропродсервіс” Іван Чайківський.

Укотре наступаємо на граблі

Аналізуючи нинішню ситуацію в агропромисловому секторі та на селі загалом, вимушений констатувати, що ми, як завше, по кілька разів наступаємо на одні і ті ж граблі – робимо грубі помилки, а потім, з плином певного часу, починаємо думати: а як же їх виправити?

Саме так відбулося і при реорганізації вітчизняного сільськогосподарського комплексу.

Запитаєте, чи можна було піти іншим шляхом? Думаю, що так. І ми б сьогодні не мали таких масштабних руйнацій на селі, масового безробіття та зневіри людей у перспективу.

На жаль, це не єдина проблема, яка існує на селі. Внаслідок проведення бездумної земельної реформи і аграрної політики загалом село практично залишилось без механізаторів, агрономів, зоотехніків, керівників середньої ланки. У той же час відбувається просто некерований процес підготовки інших фахівців, тих же юристів, економістів, менеджерів, яких масово випускають профільні ВНЗ, але вони не можуть працевлаштуватися. Не можна сказати, що й спеціалісти для виробничих галузей спроможні завжди знайти своє місце на ринку праці. Як з’ясувалося під час розмови з директором Бережанського агроінституту Василем Михайловичем Павліським, за роки незалежності майже тисячу його студентів стажувалися у сільськогосподарських фірмах країн Євросоюзу. Про них тамтешні менеджери високої думки, їх там охоче залишають на роботу, а в нас… вони, виявляється, нікому не потрібні.

Таку ганебну практику невідповідності підготовки кадрів і запитів виробництва необхідно негайно ламати. У цей процес якомога швидше повинна втрутитися держава. Вона має стати не просто посередником між виробництвом та навчальними закладами, а ефективним регулятором і координатором їх співпраці, гарантувати перше робоче місце для молодих спеціалістів, про яких сьогодні точиться чимало розмов.

Разом з тим, для таких спеціалістів потрібно створити належні умови праці і дати відповідну зарплату, аби вони не мали бажання шукати куска хліба за кордоном. А це вже, я переконаний, мають зробити у тому числі й агроформування, які орендують землю у мешканців конкретних сіл. Саме вони повинні віддавати частку свого капіталу на підготовку молодих спеціалістів та їх матеріальне забезпечення.

Від настасівської академії – до європейської зарплати

Не можу сказати, наскільки гостро ця проблема сьогодні існує в інших сільгосппідприємствах, ми ж стикнулися з нею, як мовиться, впритул. Свого часу справа дійшла до того, що через дефіцит досвідчених спеціалістів певних напрямків, деяких з них почали запрошувати з-за кордону. Проте це швидше виняток, ніж закономірність. Ми змушені були шукати вихід. З цією метою в нашій корпорації функціонує своєрідна академія, науково-творча лабораторія знань, де практичні навики під керівництвом викладачів з Києва, Львова, Тернополя, Бережан (200а згодом й іноземних) набувають місцеві хлопці і дівчата. Правда, цим не обмежується турбота про кадри, від яких очікуємо максимальної віддачі. Скажімо, для спеціалістів корпорації будуємо житло. А ще стимулюємо працівників до постійної і, зрозуміло, високопродуктивної праці в „Агропродсервісі” гривнею. Так, для осіб, які відпрацювали у нас десять років, встановлюємо десятивідсоткову доплату до посадового окладу. Лише торік сума тільки такої доплати по корпорації склала 340 тисяч гривень. Нині середня зарплата в „Агропродсервіс” становить 3100 гривень. Не має резону приховувати й те, що чимало наших працівників отримують уже справді європейську зарплату.

Звичайно, те, як ми налагодили підготовку спеціалістів у корпорації, нас задовольняє, проте маю моральний обов’язок подивитись на цю проблему так би мовити з державних позицій, з огляду на загалом провальну кадрову політику на селі в цілому по державі, і залучити до її вирішення принаймні вищі і середні навчальні заклади нашого краю.

І тут вже маємо певні напрацювання. Для початку налагодили співпрацю з Підгаєцьким професійним аграрним ліцеєм під керівництвом Іллі Васильовича Івашка, який навіть при скромному державному фінансуванні готує хороших спеціалістів. Учні цього навчального закладу уже три роки проходять виробничу практику на базі нашого господарства, а останній навчальний рік вони працюють у полі на сучасних сільськогосподарських машинах. Один із тих, хто стажувався у нас, – уродженець села Мужилів Підгаєцького району Іван Оружак, якого навчали майстри Іван Іванович Тюк, Петро Олегович Середній та викладач спецдисциплін Марія Зіновіївна Дорош, виборов перше місце в області і третє в державі на всеукраїнському конкурсі професійної майстерності. Ми прийняли рішення про матеріальну винагороду вказаних осіб, а переможця конкурсу запрошуємо на роботу в „Агропродсервіс”.

Більше того, враховуючи старання і наполегливість підгаєцьких освітян та їхню скромну матеріальну базу ще з сімдесятих років минулого століття, маємо намір поновити їх технічний парк новітніми вузлами та агрегатами, а учні ліцею і далі стажуватимуться на сучасній землеобробній техніці нашої компанії.

З позицій партнерської співпраці

Задля максимального наближення підготовки кадрів для сільськогосподарського виробництва маємо хороші стосунки і з Бережанським агроінститутом. Уже зараз ряд його випускників працює в «Агропродсервісі». Кожного з них я знаю особисто і задоволений їхніми базовими знаннями та сумлінністю у роботі. Однак життя йде вперед і щоразу ставить перед нами нові завдання. Тож буквально днями мені довелося спілкуватись із керівництвом та науковцями цього навчального закладу і під час конструктивної дискусії народилась ідея підготовки ними для області фахівців з агрономії, яких сьогодні особливо не вистачає на Тернопіллі. Безперечно, у фінансовій підтримці цього задуму та гарантуванні робочого місця майбутнім випускникам повинні бути зацікавлені передусім керівники сільгосппідприємств, для яких власне й можуть готувати кваліфікованих агрономів у Бережанському агроінституті.

Але й тут вагоме слово залишається за державою, яка повинна подбати про органічний взаємозв’язок виробництва й освіти і створити інструментарій, який би такі зв’язки зробив економічно вигідними для усіх сторін.

Тваринництвом треба займатися

Підготовка кадрів – лише частина великої проблеми подолання безробіття на селі, де потрібно відновлювати виробництво. Зарадити цьому може лише цілеспрямована і консолідована політика держави, місцевого самоврядування і приватного бізнесу – орендарів землі. Як не прикро про це говорити, але сьогодні у стосунках між власниками землі та окремими орендарями (200особливо гостро ця тема відчувається у віддалених селах) нерідко відбуваються неприпустимі речі. Значна частина тих, хто сьогодні господарює на селянській землі, займається лише тими галузями, зокрема, рослинництвом, які не потребують створення додаткових робочих місць.

Тому багато сіл стали безробітними і до них нікому немає інтересу.

Що ж потрібно зробити у цій ситуації? Як на мене, на законодавчому рівні слід виробити механізми і стимули, на основі яких орендарі були б зобов’язані створювати робочі місця і дбати про соціальну сферу населених пунктів. Одним з реальних напрямків створення робочих місць може стати тваринництво. У кожному селі має функціонувати щонайменше одна ферма, яка дасть робочі місця і не тільки. Люди старших поколінь добре пам’ятають, як жорстко це питання регламентувалось за часів колгоспного виробництва при всіх його вадах. У цьому зв’язку навіть існував рекомендований вимірник утримання певної кількості голів ВРХ на сто гектарів поля. І це не була чиясь забаганка, а науково обґрунтована норма, завдяки якій на полях витримувалась сівозміна, а худоба крім усього іншого забезпечувала виробництво органіки знову таки для відтворення гумусу та відновлення родючості ґрунтів.

Як відомо, сьогодні всі сільгосппідприємства, незалежно від форми власності, мають пільгу на сплату податку на додану вартість. І це справді реальна допомога держави сільгоспвиробникам.

Я ж пропоную наступне, можливо, комусь воно видасться надто радикальним, але тупцюватись на місці не можна. Аби якимось чином спонукати сільгоспвиробника займатись тваринництвом, надалі пільгу на сплату ПДВ зберегти лише тим господарствам, які розвивають тваринництво. А ті, котрі не хочуть тваринництва принципово (200це передусім стосується іноземних фірм), повинні сплачувати цей податок на спецрахунок держави, який вона у свою чергу передаватиме у вигляді цільових дотацій тим господарствам, які розвивають тваринництво. При цьому має бути чітко регламентована норма утримання тварин на стогектарний вимірник. Скажімо, у 2013 році це може бути 10 корів чи 50 свиней або ж 300 голів птиці, у 2014-му цей показник підвищити на 50 відсотків, у 2015 році подвоїти його. Таким чином до 2020 року Україна вийде на високий рубіж виробництва м’яса, а це, як ви розумієте нові робочі місця практично у кожному селі. У боротьбі за виробничі площі для тваринництва доведеться відновити більшість колишніх господарських дворів, оскільки на розпайованих землях ніхто не будуватиме тваринницькі комплекси.

Селяни передають нам, сільгосптоваровиробникам, землю у користування. Вони природно хочуть (200і мають на це повне право) отримувати за неї пристойну оплату, але не менше хочуть, аби ця земля використовувалась раціонально, по-господарськи і була збережена для наступних поколінь. Вона має бути передумовою функціонування виробництва на селі і ця істина не потребує доведення. А наш обов’язок (200читай: тимчасових орендарів землі) і держави гарантувати селянам це, адже тільки таким чином можна забезпечити належні умови життєдіяльності наших краян, подолати негативні демографічні процеси і, зрештою, відродити село.

Іван ЧАЙКІВСЬКИЙ
Розповсюдити цю статтю:

Залишити відгук до “Іван Чайківський: Як подолати безробіття і дефіцит спеціалістів”