Іван Чайківський: «Від ціни на молоко залежить достаток селянина»
Знаний організатор агарного виробництва, перший заступник голови ради сільгосппідприємств області і генеральний директор корпорації „Агропродсервіс” Іван Чайківський працює над комплексною програмою організації заготівлі молока у приватному секторі Тернопілля.
Ідея, скажемо, непроста. Принаймні її уже намагалися вирішувати місцеві органи виконавчої влади та самоврядування. На жаль, результати їхніх зусиль малозначимі, хоч маємо визнати, що дохід від продажу молока займає чималу частку у сімейному бюджеті селянина. І тим більше, якщо врахувати, що у приватному секторі нашого краю сьогодні виробляється понад 80 відсотків усього молока, то не важко підрахувати, що при чіткій організації праці і відносно невеликих фінансових затратах у сільських населених пунктах одразу кілька тисяч власників корів матимуть стабільний і головне пристойний заробіток. Усе зводиться до ціни на молоко.
А яка зацікавленість тут самого Івана Чайківського, котрий готовий співфінансувати цей проект? – резонно запитаєте ви. Як з’ясувалося, таким чином керівник „Агропродсервісу”, реалізуючи завдання справді державної ваги, має намір долучитись до розв’язання наболілої проблеми зайнятості на селі і опосередковано впливати на поліпшення фінансових статків селян, передусім у тих районах, де орендує земельні паї.
Власне про цю, доволі злободенну тему для мешканців сільських населених пунктів веду розмову з ініціатором молочної ідеї Іваном Чайківським.
– Іване Адамовичу, для початку цікаво дізнатися, що ж послужило відправною точкою такого масштабного кроку?
– Ідея впритул зайнятися тваринництвом загалом, а в нашому конкретному випадку молочним скотарством у селянських господарствах, народилася невипадково. На превеликий жаль, у нашій країні за 20 останніх років не знайдено шляхів виведення цієї галузі з кризи і досі не призупинено процес різкого зменшення численності продуктивної худоби. Так, у порівнянні з 1990 роком поголів’я ВРХ у державі зменшилось у 14 разів, корів – у 11, свиней – у 4 рази. Це стало причиною того, що понад один мільйон (200!) тваринників втратили роботу, а споживач – залишився без вироблених у країні високоякісних м'яса, молока і масла.
Тривожна статистика свідчить і про те, що ще в минулому році 73 відсотки сільськогосподарських структур усіх категорій взагалі не утримували великої рогатої худоби, 76 відсотків – не мали корів і 69 відсотків – свиней… Одночасно мусимо констатувати про те, що впали й доходи селянських дворів, які утримують корів.
– У чому ж вбачаєте першопричину таких невтішних тенденцій?
– На мій погляд, вона у заплутаній системі ринкових відносин, своєрідній драмі країн з ринковою економікою, до яких належить і Україна, внаслідок якої найбільш незахищеним виявився селянин. А сільські ради у свою чергу наділені радше декларативними, а не реальними повноваженнями в економічній сфері. Тож, зрозуміло, що так бути далі не може. Треба негайно підтримати територіальні громади, всіх, хто працює на землі і отримує дохід від власного господарства. Бо якщо великі товаровиробники ще якось дають собі раду, то індивідуальні – прямо таки загнані у глухий кут.
– Як вийти з нього?
– Ми, а це – рада громадського об'єднання сільгосппідприємств області та мої соратники з корпорації „Агропродсервіс”, розробляємо програму виробництва молока у приватному секторі Тернопільщини.
На наше переконання, ця програма дасть змогу підняти дохід кожного сільського двору на порядок вище від теперішнього.
На чому базується таке амбітне твердження?
Це не амбітне, як ви кажете, твердження, а цілком реальне і прогнозоване моделювання конкретної ситуації на селі. Як відомо, при масовому безробітті одним з можливих шляхів наповнення скромного бюджету селянина, котрий тримає одну чи дві корови, є продаж молока на переробні підприємства.
Однак, ні для кого не є секретом, що в літній період власник ВРХ змушений продавати літр молока за ціною, що нижча такої ж кількості питтєвої води. Це явище просто ненормальне, відтак немає нічого дивного у тому, що беззахисні селяни вдаються до своєрідних „молочних бунтів” і значна частина їх не продає свого продукту переробникам. І це вмотивовано, адже низькі ціни на молоко роблять цю затратну сферу зайнятості населення нерентабельною і неперспективною.
Що характерно, навіть продумані кроки держави навести тут елементарний порядок, досі не дають бажаних результатів. Неефективними виглядають також спроби Аграрного фонду України, який прагне розрядити напругу і має намір викупити частину молочної продукції. Наприклад, на Тернопільщині його послугами дотепер скористався лише Монастирський молокозавод, який реалізував за вказаною адресою 30 тонн вершкового масла, але, як ви розумієте, навіть для крупних товаровиробників нашої сільськогосподарської області це лише крапля в морі.
– З цього слід розуміти, що й переробники не «жирують» на ринку?
– Заради справедливості, я повинен підтвердити ваше припущення. На переробних заводах нашої області накопичились чималі запаси твердих сирів, іншої молочної продукції. А це, окрім відомої ситуації на російському споживчому ринку, наслідок високої ціни на енергоносії в Україні, непомірних апетитів торгової мережі у вигляді своїх надбавок і низька купівельна спроможність самого населення. Словом, виходить такий собі замкнутий круг.
– То що ж далі?
Головне, не сидіти склавши руки. А відповідь на це запитання хочемо дати у майбутній програмі. На нашу думку, аби вийти з патової ситуації, треба змінити саму систему взаємин „селянин – молокозавод”. Резерв, на підставі якого переробники зможуть суттєво збільшити закупівельну ціну на молоко із селянських господарств, криється в охолодженні цього продукту.
Власне вирішення цієї проблеми, на правах пілотного проекту, розпочнемо у тих районах, де „Агропродсервіс” орендує землі для свого бізнесу. В залежності від конкретних домовленостей із сільрадами, разом із молокозаводами чи самотужки, ми будемо відкривати чи орендувати пункти прийому молока в кожному селі, обладнуватимемо їх відповідними ємностями, холодильними камерами та обладнанням для експрес-аналізу якості і жирності молока. Звісно, усе це робитиметься з дотриманням жорстких санітарних норм. І лише завдяки тому селяни отримуватимуть за здане молоко значно вищу оплату. І це, до речі, лише один із вагомих штрихів нашого задуму. Словом, працюючи в умовах стабільного ринку збуту і гідної ціни, селяни матимуть свій малий бізнес на власній господарці і більше доходу для своїх сімей, адже від ціни на молоко нині залежить достаток селянина.
Правда, на початку цієї важливої, але досить копіткої справи нам доконче буде потрібна підтримка сільських голів, самих громад і розуміння керівників молокозаводів. Річ у тому, що в даний час у справі заготівлі молока від населення відсутня будь-яка система, а по-суті хаос. Сьогодні є чимало прикладів, що навіть в одному селі молоко купують представники двох і навіть трьох переробних підприємств. То про який сучасний молокоприймальний пункт може йти мова? А саме тут народжується реальна ціна на селянське молоко.
Зрозуміло, що після відпрацювання усіх деталей проекту програми, погодження її з територіальними громадами, „Агропродсервіс” на чітких умовах договору із селянськими дворами, ймовірно зможе частково забезпечувати індивідуальні господарства молодняком ВРХ, сприятиме ветеринарному нагляду. Подібно до того, як робитимемо у галузі свинарства.
– До речі, дуже слушна згадка. І оскільки ви декларуєте уже другу програму, цікаво було б почути, чи є вже якісь конкретні результати з часу оприлюднення першої програми, яка вже набула в області широкого і позитивного резонансу і котру наші читачі влучно назвали „Поросята у кредит”.
– Це, звичайно, тема іншої розмови, але скажу, що вона вже знайшла чимало бажаючих придбати у нас поросята на договірних умовах. Маємо перші практичні результати. Цими днями сім’я Романишин з села Нестерівці, що на Зборівщині, бере на дорощування поросят. Наші спеціалісти «дошліфували» типовий договір на співпрацю з урахуванням слушних пропозицій майбутніх партнерів корпорації. Звісно, як і в кожній господарській справі, найскладніше зробити перший крок.
На завершення нашої розмови щодо вдосконалення організації заготівель молока із селянських господарств та ціни на нього, хотів би ще раз наголосити на державній вазі цієї справи, оскільки у цій складній ситуації ніхто не має права залишити селянина наодинці з його проблемами. І це в однаковій мірі стосується як державного чиновника, так і керівника сільськогосподарського і переробного підприємства. А тому запропоновані, а через певний час уже відшліфовані на конкретних прикладах концептуальні рішення проблеми ми будемо пропонувати місцевим та центральним органам влади, аби вони прийняли їх у вигляді нормативних актів.
Богдан ВІТЕР, газета „Вільне життя”
Залишити відгук до “Іван Чайківський: «Від ціни на молоко залежить достаток селянина»”